Генрік Ібсен. "Ляльковий дім". Допомога учню

Життєвий і творчий шлях норвезького письменника, зачинателя європейської «нової драматургії» Генріка Ібсена

Майбутній драматург Генрік Йохан Ібсен народився 20 березня 1828 р. в невеликому норвезькому містечку Шиєні в родині заможного комерсанта. З його автобіографії ми дізнаємося, що рідний «будинок стояв якраз навпроти фасаду церкви з високою папертю і величною дзвіницею. Праворуч від церкви височів ганебний стовп, а ліворуч будинок, у якому поміщалися: зала міської ради, арештантські камери і палати божевільні. Четвертий бік площі займали гімназія і міська школа. Саме церква стояла посередині відкритої площі».

«Таким був перший вид на світ, що відкрився моїм очам».

 Коли хлопчикові було вісім років, батько розорився і для родини настали скрутні часи. У шістнадцять років Генрік починає самостійне життя учнем аптекаря у ще глухішому містечку Гримстаді - саме тоді він починає писати вірші в сентиментально-романтичному дусі. Його перші вірші написані під враженням від революції в Угорщині 1848 року і дістали назву «Угорцям». Генрік мріє стати лікарем та готується до вступних іспитів до університету Осло, але захоплюється театром і залишає навчання назавжди. У Гримстаді починається шлях Ібсена-драматурга. Він пише драму «Катиліна» (1849) , у центрі якої зображено давньоримського героя, що здавався Ібсену борцем і громадянином. Уже в першій драмі проявився інтерес драматурга до громадських проблем, прагнення розкрити протиріччя дійсності.

 У 1850 році Ібсен переїжджає в столицю Норвегії і, працюючи в газеті, зближується з демократичним робітничим рухом. Рух був подавлений, і Ібсену дивом вдалося уникнути арешту. Він переїжджає у Берген.

 Завдяки публікації п’єс "Катиліна" (1849) та «Богатирський курган» (1852) Г. Ібсен у 24 роки отримує посаду драматурга, режисера та художнього керівника норвезького театру в Бергені. Ібсен у театрі займався всім – від підмітання сцени до режисури, що допомогло йому пізнати сценічні умовності того часу, традиції, канони, які потім йому захотілося зруйнувати. Ібсен виступає проти національної романтики, яка не відображує своєрідності Норвегії. Драматург порівнює її з фотографією і засуджує надмірну цікавість до дрібниць і техніцизму. Ібсен пропонує мистецтво, звернене до глибини народного життя.

Дирекція театру відправила Ібсена в Данію та Німеччину – набувати досвіду. Його власні п’єси вже починають помічати. У 1850 році він переїздить до Кристіанії (сучасне Осло) і стає професійним літератором та очолює (1857 р.) столичний норвезький театр. У драматургії того часу панувала так звана національна романтика. Але Ібсен був переконаний, що «не дріб'язкове копіювання сцен побуту» робить письменника національним, а «той особливий тон», що несеться «назустріч нам із рідних гір із долин... але насамперед — із глибини нашої власної душі». Тому вцілому 50-ті роки ХІХ століття були для Ібсена чергою невдач. Його п’єси провалилися, керівництво театру було незадоволено відвідуванням спектаклів.

 У квітні 1864 року він виїхав за кордон, де й прожив — у Римі, Дрездені та Мюнхені — до 1891 року, лише двічі на короткий час відвідавши батьківщину. Це добровільне вигнання тривало аж 27 років. Подорожуючи світом Ібсен робить дорожні замітки, які пізніше успішно видає.

Ібсен одружився із Сюзанною Торесен, яка стала його вірним другом на все життя. У них народився син. Родина жила то в Італії, то в Німеччині.

Всесвітньо відомим Ібсена зробили написані ним у той період «Ляльковий дім», «Пер Гюнт» та «Підпори суспільства».  У них Ібсен висміює недоліки сучасного суспільства, розкриває фальшиву міщанську мораль, пристосовництво, брехню і обмеженість.

Восени 1891 року Ібсен повернувся на батьківщину. На чужині він досяг всесвітньої слави, визнання, матеріального благополуччя. На цей час його п’єси ставилися на сценах театрів всього світу. У 1898 році Норвегія урочисто відсвяткувала сімдесятиліття великого письменника. Невдовзі після сімдесятиріччя він пережив декілька ударів.

Г. Ібсен пішов із життя 23 травня 1906 року в Бостоні після виснажливої хвороби, йому було 78 років. Похований письменник на меморіальному Спаському кладовищі в так званому «Гаю честі» м. Осло. Молот зображений на могилі Генріка Ібсена – це символ, узятий з його вірша «Рудокоп» («Bergmanden» (1863): «Глубже вниз, в земную грудь//пробивай мне, молот, путь! //Вглубь, - пока лишь хватит силы, - //шаг за шагом, до могилы» [переклад А.В. и П.Г. Ганзенов].

В історію світової літератури Ібсен увійшов як драматург-новатор, автор глибоко філософських гострокритичних  п’єс соціального змісту.

Усю творчість Генріка Ібсена умовно поділяють на 3 періоди.

1.     1848-1864 - І період творчості — національно-романтичний. Оспівує героїчне минуле Норвегії. «Катіліна», «Богатирська могила»;

2.     1865-1878 - II період творчості — реалістичний. Засудження буржуазної дійсності — «Бранд»,«Пер Гюнт»;

3.     1878-1896 - III період творчості — створення «нової драми». «Ляльковий дім», «Привиди», «Дика качка».

Історія написання драми «Ляльковий дім», її творча доля

П'єса «Ляльковий дім» задумана в 1878 році (перші начерки із заголовком "Нариси до сучасної трагедії" датовані 19 жовтня). Ібсен прагнув у класичній формі трагедії висловити сучасні проблеми. Написано ж твір у 1879 році.

В основу драми Ібсен поклав реальну подію. Прототипом Нори стала норвезько-данська письменниця Лаура Кілер (уроджена Петерсон, 1849-1932). Під впливом п'єси "Бранд" 19-річна дівчина написала книгу "Дочки Бранда", яка вийшла у світ в 1869 році під псевдонімом. З нею познайомився Ібсен і порадив зайнятися літературою. Між ними зав'язалася дружба. Після смерті батька Лаура з матір'ю переїхала до Данії, де в 1873 році вийшла заміж за ад'юнкта Віктора Кілера. Він був доброю людиною, але іноді у нього траплялися припадки жорстокості, особливо болісно переносив він грошові проблеми. У 1876 Віктор захворів на туберкульоз. Його потрібно було лікувати на Півдні. Прохання Лаури, щоб він звернувся до свого багатого батька, нічого не дали. Тоді вона таємно взяла позику в банку. За неї поручився її впливовий багатий друг. У тому ж році вони з чоловіком відправилися до Швейцарії і Італії. Чоловік вилікувався від хвороби. На зворотному шляху в Мюнхені Кілери відвідали Ібсенів. Лаура по секрету все розповіла Сюзанні, дружині Ібсена. Після повернення до Данії знову потрібні були гроші для переїзду в інше місто. Лаура знову зробила позику у формі векселя. За неї поручився далекий родич, великий комерсант. До моменту закінчення векселя Лаура була хвора після пологів, без грошей. Родич теж був у складному матеріальному становищі і не зміг викупити вексель. Лаура в розпачі зважилася видати підроблений вексель - але передумала і знищила його. Всі її дії стали відомі її чоловікові. Спочатку він їй глибоко співчував, але під впливом сім'ї і друзів змінив своє ставлення до неї і став вимагати розлучення, який незабаром оформили. Дітей у Лаури забрали, її визнали психічнохворою, брехухою. Але минув час, чоловік попросив Лауру повернутися додому. Вона повернулася, знову стала його дружиною, з 1879 приступила до літературної діяльності і поступово виплатила всі борги. Після цього у неї було дві зустрічі з Ібсеном. Саме її життя стало основою для сюжету "Лялькового дому".

Сценічна доля твору

Цікавою і складною є і сценічна доля п’єси «Ляльковий дім». На початку 1900 років ібсенівська драма заполонила всі європейські сцени. Перша постановка відбулася 21 грудня 1879 у Королівському театрі Копенгагена. Саме в цей час у п’єсах Ібсена грали Сара Бернар, Елеонора Дузе, Агнес Сорма. Найкращі акторки світу, граючи роль Нори, втілювали задум Ібсена по-різному. Італійська прима Елеонора Дузе не погоджувалась з авторським фіналом і драматург був змушений його змінити. Російська акторка Віра Комісаржевська навпаки повністю зберігала у заключній сцені ібсенівський текст. І обидва варіанти мали величезний успіх. На українській сцені п’єса вперше була поставлена ще в 1900 році в київському театрі «Соломон». Але публіка ще не була готова її однозначно сприйняти.

Сучасний театр також ставить драми Ібсена, особливою увагою режисерів користується саме драма «Ляльковий дім».

Фільми за творами Г.Ібсена регулярно знімаються на його батьківщині. Драма «Ляльковий дім» займає особливе місце, перша екранізація відбулась ще у 1973 році, режисер Арилд Брінкманн. За межами Норвегії драма була екранізована двічі у Великобританії 1973 року, у Франції 1973 року. Відомий також телеспектакль «Нора» російського режисера Іона Унгуряна екранізований у 1980 році. Екранізації • 1973 - "Ляльковий дім", режисер Джозеф Лоузі, у ролях Джейн Фонда, Едвард Фокс, Тревор Ховард, Девід Уорнер. Франція / Великобританія • 1973 - "Ляльковий дім", режисер Патрік Гарланд, у ролях Ентоні Хопкінс, Клер Блум, Ральф Річардсон, Денхолм Елліот. Великобританія • 1973 - "Нора. Ляльковий Дім", режисер Арилд Брінкманн, у ролях Кнут Рисан, Лісі Фьельстад, Пер-Теодор Хауген, Бенте Берсюм. Норвегія • 1980 – «Нора», телеспектакль, режисер Іон Унгурян, у ролях Л.Мальована, А.Ромашин, И. Кваша, В.Заманський, Е.Нікіщихіна.

Цікаві факти

У 2001 році ЮНЕСКО включило рукопис "Лялькового дому" в список програми " Пам'ять світу". На честь головної героїні п'єси Генріка Ібсена названий астероїд (783) Нора, відкритий в 1914 році.

На честь Г.Ібсена названо кратер на Меркурії.

«Ляльковий дім». Аналіз твору

«Ляльковий дім» - одна з найпопулярніших п’єс норвезького драматурга. Одразу після постановки вона спричинила палкі дискусії та суперечки. Автора звинувачували у підриві інституту сім’ї, релігії, інших суспільних ідеалів, виправданні «злочинниці» Нори, яка залишає чоловіка і трьох дітей заради пошуку власного шляху в житті. До цього твору такої принципової, послідовної і руйнівної критики загальновизнаних цінностей світовий театр не знав. «Ляльковий дім» перетворився на один з найважливіших творів у боротьбі за жіночу емансипацію. Слід зазначити, що автор наголошував на потребі тлумачити твір ширше — з філософсько-етичного погляду.

Проблеми Нори — це не лише тільки її проблеми, це проблеми будь-якої людини взагалі, і не тільки жінки. Прихильницям свого таланту Ібсен сказав: «...повинен відхилити від себе честь свідомої підтримки жіночого руху. Я навіть не дуже добре розумію його гасла. Я вважаю, що та справа, за яку борються жінки, загальнолюдська. І той, хто уважно прочитає мої книжки, це побачить. Певна річ, у них можна знайти побажання паралельно розв’язати і жіноче питання, але це не головне».

Драма «Ляльковий дім» мала ще й іншу назву — «Нора». Отже, у центрі уваги драматурга Ібсена — Нора, дружина адвоката Хельмера.

 «…Мене більше не влаштовує те, що говорить більшість і про що пишуть у книгах. Я повинна сама подумати і спробувати розібратися в усьому». Так сказала головна героїня драми Нора.

Жанр — соціально-психологічна драма.

Тема: духовне пробудження людини, її прагнення до вільного прояву себе як особистості.

Проблематика: проблема моральної відповідальності людини за свій вибір і за інших людей; «втрати ілюзій» під впливом обставин; істинних і фальшивих ідеалів і цінностей; проблема жіночої емансипації.

Конфлікт:

• соціальний — зіткнення природних людських прагнень з нелюдськими, застиглими догмами суспільства; сюжетний — таємниця і «кримінальний» учинок Нори як несвідомий виклик буржуазному життєустрою, його законам;
• психологічний — «пробудження» і духовна боротьба Нори, її бажання по- справжньому розібратися в житті, усвідомити себе як особистість.

Особливості композиції. (3 дії) П’єса має аналітичну композицію, що означає послідовне розкриття внутрішнього неблагополуччя і трагізму, які таяться під зовні пристойною оболонкою. Так поступово осягається внутрішня суть сімейного життя Хельмерів, на перший погляд, щасливого, але заснованого на неправді й егоїзмі. Дія починається із зображення ілюзії щастя і закінчується його поразкою.

Дія п’єси розгортається протягом 3-х днів.

«Ляльковий дім» — це розповідь про сім’ю, про людей, які прожили разом багато років, але так і не зуміли стати щасливими — класичний зразок соціально-психологічної драми.

Центральна тема п’єси «Ляльковий дім» — становище жінки в суспільстві.

Сучасники сприйняли драму як маніфест фемінізму.

Проблематика «Лялькового дому» не вичерпується «жіночим питанням»: йдеться про свободу людської особистості взагалі. У п’єсі компрометується не так «чоловічий світ», скільки суспільство 1870-х років, його норми і установки, мертві закони буржуазного світу.

Композиція п’єси «Ляльковий дім» має аналітичний характер. Аналітизм її полягає в тому, що твір розпочинається показом зовнішньої ілюзії щастя, а закінчується катастрофою. Драматург доводить, що злагода, комфорт, у яких живуть його персонажі, а також нібито доброзичливі взаємини між ними є оманою. У такий спосіб він розкриває суперечності сучасного йому світу. Але драму Г. Ібсена називають не тільки аналітичною, але й інтелектуально-аналітичною, бо вона завершується інтелектуальним осмисленням персонажами власного життя. Проте герої Ібсена не є рупорами його ідей. Вони промовляють те, що диктує їм логіка власного характеру, психологічну глибину якого майстерно розкриває письменник.

Елементи сюжету п’єси «Ляльковий дім»

Експозиція: переддень Різдва. Хельмер призначений директором Акціонерного банку.  Нора весела, безтурботна й щаслива.

Зав’язка: поява Христини (давньої подруги Нори), а потім Крогстада у Хельмерів. Христина за допомогою Нори одержує роботу в банку, а Крогстад з вини Торвальда її втрачає. Крогстад вимагає, щоб Нора вплинула на чоловіка.

Розвиток дії. Крогстад шантажує Нору. Танець Нори.  Хельмер одержує листа Крогстада.  Страх Хельмера за своє суспільне становище. Крогстад повертає боргове зобов’язання Нори.  Хельмер «пробачає»  Нору.

Кульмінація. Ідейна дискусія між подружжям. Нора заявляє про своє право самостійно мислити, а не приймати усе на віру, робити вибір, а не жити за чиїмись правилами, вільно висловлювати свої погляди, а не залежати від чужих думок.

Розв’язка. Відкритий фінал. Щоб знайти себе і «стати особистістю», Нора залишає будинок і дітей.

Символіка драми «Ляльковий дім»

«Ляльковий дім» — це дім фальшивих цінностей, за якими крилися егоїзм, духовна порожнеча, роз’єднаність людських душ. У цьому домі не жили, а лише грали у кохання, шлюб, сімейну злагоду і навіть людську гідність і честь.

Ялинка (була живою і красивою, і коли її зрізали, поступово зав’яла) — подружнє життя Нори (ідеальні стосунки в родині були лише видимістю, насправді кожен із них, як Нора, так і її чоловік, по-різному сприймали шлюб, і тому це призвело до трагічної розв’язки)

Мигдалеве печиво (спочатку їла ховаючись від чоловіка, потім — відкрито) — внутрішнє «я» Нори (героїня була для чоловіка лише «лялькою», але потім вона вирішила показати себе зовсім з іншого боку, на що не сподівався чоловік)

Образ Крогстада — неприємності (Нора грала з дітьми — і раптом зловіщою тінню з’явився Крогстад, який і розпалив вогнище у родині)

Образ тарантели — передчуття невідворотності катастрофи (Нора танцювала, переживаючи глибокі душевні страждання, вона зрозуміла, що наближалася страшна гроза; танок за контрастом підкреслив напругу душевних сил Нори, адже вона танцювала у той момент, коли вирішувалася її доля)

Маскарадні костюми — ролі і маски героїв (зокрема Нори) у реальному житті (настане час, коли маски необхідно буде зняти, тоді настануть справжні неприємності, вирішити які швидко буде просто неможливо)

Втілення рис “нової драми” в “Ляльковому домі”: 

а) внутрішня дія;

б) “дотекстова” зав’язка конфлікту;

в) неоднозначне, дискусійне ставлення до героїв і проблем твору;

г) відкритий фінал.

На прикладі «Лялькового дому» можна побачити всі головні риси «нової драми» Ібсена. Насамперед у творі зображується сучасна авторові Норвегія. Побутові деталі максимально наближені до дійсності, у якій живуть глядачі. Окрім того, дійові особи розмовляють не віршами, як це було властиве романтичному театру, а звичайною прозою. Автор використовує підтекст для розкриття внутрішнього світу героїв. Ібсен відмовився від створення значних персонажів, образів людей, здатних до розв’язання великих етичних проблем. Герої «Лялькового дому» Ібсена – пересічні представники норвезького середнього класу, водночас і носії певних моральних принципів. Їхні суперечки перетворюються на ідейний конфлікт, завдяки чому герої стають утіленням людських ідеалів.

Сюжет «Лялькового дому» Ібсена 

Дія відбувається в будинку Хельмера перед Різдвом. Нора повертається з міста з подарунками для сім’ї, чоловік докоряє її в марнотратстві: він лише недавно отримав посаду директора банку, і платню йому підвищать тільки через три місяці, а жити в борг для нього абсолютно неприйнятно. Нора, «марнотратчиця», «пташка», «білочка», як кличе її Торвальд, у відповідь тільки віджартовується, вона виглядає безтурботною і легковажною.

Приїжджає давня подруга Нори фру Лінне: після смерті чоловіка вона залишилася без засобів до існування і змушена шукати роботу. Нора розповідає їй, що, коли Торвальд був хворий, їй довелося зайняти грошей, щоб за порадою лікарів відвезти його на рік до Італії. Тепер вона змушена виплачувати борг, але розповісти про це Хельмеру не може: він думає, що гроші позичив батько Нори. Тепер вона змушена відмовляти собі у всьому і займатися дрібним підробітком.

У цей час до Хельмера приходить Крогстад — саме у нього Нора позичила гроші. Хельмер позбавив Крогстада місця в банку, і тепер той просить Нору вплинути на чоловіка, погрожуючи їй викриттям. До того ж Нора підробила підпис батька на векселі, і Крогстад знає про це.

Нора чесно намагається умовити чоловіка залишити Крогстада, але той не погоджується, до того ж на це місце він вже взяв фру Лінне. Зрозумівши, що нічого не вийшло, Крогстад залишає в поштовій скриньці лист для Торвальда, у якому описує ситуацію з боргом Нори. Нора вигадує всілякі приводи, щоб не пустити Торвальда до поштової скриньки.

Фру Лінне, прагнучи допомогти Норі, відправляється до Крогстада: виявляється, колись вони любили один одного, але вона вийшла заміж за іншого, більш забезпеченого. Тепер фру Лінне пропонує «протягнути один одному руки»: їй хочеться жити заради когось. Крогстад щасливий і готовий навіть забрати свій лист, але фру Лінне вмовляє його не робити цього: вона вважає, що таємниця повинна розкритися.

Торвальд і Нора повертаються з різдвяної вечірки, і нещасливий лист нарешті витягується з ящика. Торвальд розгніваний, він називає дружину лицеміркою, брехухою, злочинницею, каже, що не довірить їй виховання дітей. Тут же служниця приносить ще один лист: Крогстад повернув розписку Нори. Торвальд щасливий, Нора для нього знову перетворюється на «невсипущу пташку», «голубку». Однак Нора заявляє йому, що йде з дому: «Я була тут твоєю лялечкою-дружиною, як вдома у тата була татовою лялечкою-дочкою <…> Я думаю, що перш за все я людина, так само як і ти, або, у крайньому разі, повинна постаратися стати людиною <…> я не можу більше задовольнятися тим, що говорить більшість і що говориться в книгах. Мені треба самій подумати про ці речі і спробувати розібратися в них ».