Сучасна поезія. Анна Лисенко-Гурська — книжкова блогерка, буктьюберка, поетеса
Зустріч з тобою…
зустріч з тобою схожа на рецидив наркомана –
ось я собі живу, чай п’ю,
когось навіть кохаю.
абсолютно непогано виживаю,
звичайно не рай,
але номерів люкс я не вимагаю.
аж тут погляд, як ножа край,
ріже по живому.
пульс пришвидшується,
слова стають невагомі,
так, мабуть і виглядають,
пост-викидні любові.
А якщо серйозно…
а якщо серйозно, то нічого серйозного.
я виживаю.
ти вчив дзвонити по нагальній потребі,
і важко усвідомити,
що дзвонити, по суті, не треба.
все дуже просто.
дорога завжди веде в небо,
або в Рим.
але краще в небо,
там світло і там мій дім.
якщо серйозно, то кожен день – пекло.
як думаєш, це причина дзвонити?
наприклад, сказати, що в під’їзді зробили ремонт
і слідів твоїх на пам’ять не лишили.
або про те, як хочеться закінчити цей день
поближче до твоїх світлих плечей –
як в одну, з наших ночей.
це все не привід. я точно знаю.
але чомусь і далі набираю
твій вірний номер.
і не чекаючи гудка
скидаю.
все нормально, друг,
я не скучаю.
Як там та дівчинка, що біля тебе?
Як там та дівчинка, що біля тебе?
Пахне жасмином, м’ятою, чаєм?
Курить без фільтру чи любить цукерки?
Як там вона? Як її звати?
Курить без фільтру чи любить цукерки?
Як там вона? Як її звати?
Як тобі з нею: спокійно чи дико?
Куриш перед сном чи засинаєш одразу?
Вона тобі пристань чи кінцева зупинка?
Не те щоб цікаво. Просто дай знати…
Куриш перед сном чи засинаєш одразу?
Вона тобі пристань чи кінцева зупинка?
Не те щоб цікаво. Просто дай знати…
Якщо часом спитаєш, то я теж щаслива.
Колекціоную чеки, квитанції, блістери ліків.
Рахую наші з тобою не-зустрічі
І ще ні разу не збилась з ліку.
Із нового: кофтинка під колір твоїх очей,
Лимонні брюки і віра в Бога.
Я йому час від часу говорю аби беріг тебе
І ту, що поруч з тобою.
Я збиваюсь з рими, курю і забуваю ставити коми,
Можу вдягнути майку навиворіт і ходити весь день,
Але не забуваю кожного вечора, крізь втому,
Молитись аби в твоєму плеєрі було вдосталь нових пісень.
А якщо от прямо зараз…
а якщо от прямо зараз, серйозно, так дійсно не по-дитячому,
то всі оці історії про принців, про “власних” і інше – казочки.
теорії, всі як одна твердять, він знайдеться,
але йде час, а от саме він чомусь не знаходиться.
може тому що міфічного саме Того, якого треба, нема?
калейдоскопом пробігають інші, і ти з надією “може ось це він?”
і дійсно, з ним зорі на пів-галактики ближче, і руки у нього тепліші,
і набагато легше дихати з ним в унісон,
а потім проходить місяць-півроку, і ти прокидаєшся, а це був сон.
змушуєш згребсти себе у купу, і впевнена, наступний точно саме Той.
я не розповідатиму історію про наступного, і наступного за наступним,
герої змінюються, сюжет незмінно старий.
вони йдуть, або ти йдеш, або трапляється вам особистий метеорит,
коротше, ви розбігаєтесь, а ти згрібаєш себе знову і переконуєш мантрою, що не болить.
а насправді болить, і болить тому, що знову ти зустріла не Того.
і так буде безкінечно довго. ти встигнеш змучитись і майже вмерти,
бо насправді ці постійні пошуки Того призводять до віртуальної смерті.
так от, якщо прямо, серйозно, так дійсно не по-дитячому,
то всі оці історії про принців, про “власних” і інше – казочки.
тому що міфічного саме Того, якого треба, немає.
Своїй ампутованій половині…
своїй ампутованій половині я читаю вірші уже в спину,
розказую про те, що в принципі, якщо захотіти,
і викинути весь підлітковий максималізм,
і видалити з плей-листа Земфіру,
то жити і не писати йому цілком можливо.
але все ж я лежу, дивлюсь в стелю,
веду з ним монологи в районі серця,
говорю чітко, з паузами і акцентами:
– знаєш, моя ампутована половина,
не кровоточити тобі віршами немає сили”
Блістер кетанолу, три упаковки колдфлю…
блістер кетанолу, три упаковки “колдфлю”
і жодного “люблю” в поштову скриньку твою.
я думала ти СНІД, чи ще яка смертельна хвороба,
а виявилось – банальна простуда, максимум, грип,
і жодного “люблю” в поштову скриньку твою.
я думала ти СНІД, чи ще яка смертельна хвороба,
а виявилось – банальна простуда, максимум, грип,
я перестала тримати тебе, й ти зник.
хтось би плакав, а я кажу “чудово”,
й вивожу це слово на зап’ясті лівої руки,
якщо серйозно, то без тебе мертво.
як не крути.
хтось би плакав, а я кажу “чудово”,
й вивожу це слово на зап’ясті лівої руки,
якщо серйозно, то без тебе мертво.
як не крути.
Goodreads - https://goo.gl/znI5PZ
ВК - http://vk.com/ann_lisenko
FB - https://www.facebook.com/an...
Інстаграм - https://www.instagram.com/a...
Блог - http://anna-lysenko.blogspo...
ВК - http://vk.com/ann_lisenko
FB - https://www.facebook.com/an...
Інстаграм - https://www.instagram.com/a...
Блог - http://anna-lysenko.blogspo...
Коментарі
Дописати коментар